Полтавский музыкальный портал поиск полтавской музыки связь с администратором Полтавского музыкального портала

Полтавский музыкальный портал

Вход участника: 
 
вход в Полтаский музыкальный портал
помнитьЗабыл
Музыка по стилям:
DJs
Авторская песня (2)
Акустическая музыка (1)
Альтернатива (2)
Джаз
Металл (1)
Панк (1)
Поп (1)
Рок (4)
Рэп, хип-хоп (2)
Фолк

Реклама
Реклама
Вйо, Полтава!

Автор: Ялина
Фото: Світлана Кропивна

Ті 13 років, які пройшли з моменту останнього концерту гурту "The Вйо" в Полтаві, були весело і "благополюшно" наверстані під час більш ніж двогодинного запливу у море справжнього кобеляцького реггей, безкрайого й сонячного, як сама Ямайка. Полтавська публіка відчула всі позитивні вібрації, від яких ставало тепло і більш ніж добре. І це прекрасно.

Взагалі-то, для мене особисто, група "The Вйо" - це привіт із не такого вже й далекого минулого (канал Айсітіві, "Територія А", "коли я був мануна", бла-бла-бла, всі діла). Здається, мені однокласник навіть подарував листівку, на якій з мальованого дерева звисало двоє облич у яблучках. Обличчя ці були Підкаури і Кувалдіна.

Звичайно, перше, що дивувало багатьох при зустрічі з групою, це темношкірий вокаліст, який говорить "по-нашому" краще, ніж очікуєш. Справа у тому, що Мирослав Кувалдін народився в Україні, у м. Дніпродзержинську (це пізніше, коли Мирославу було 4, вони з мамою переїздять в Кобеляки, звідки все і почнеться). А у назві гурту вже криється дещо таке, що не кожен і перекладе. "Вйо!" - так кажуть на селі кобилі, аби рушала. "The Вйо" - такий ніби перероблений на іменник заклик до руху. Цей же артикль the, здається, тоді (та й зараз) звучав у назві майже кожної другої закордонної групи. І оце еклектичне поєднання сільського вигуку з англійським артиклем уже було прикольно. Пройшли роки, на зміну "Території А" прийшло щось зовсім інше (до речі, що? За каналом М1 я перестала слідкувати на етапі "Міністерства прем'єр"), в групі відбувались певні перетворення, і, зрештою, зараз вона в хорошій формі, а настрій і ритм на концерті задає ще той!

Наразі Мирослав Кувалдін - вже не лише лідер гурту та ініціатор його відновлення після 8-річної перерви. Він також ідейник і організатор фестивалю аматорського мистецтва "Вйо, Кобеляки!", який проходить ось вже 3 роки в рідному місті Джона. Мирослав уже не працює ведучим на музичному телебаченні, але все ще стає прикро, коли люди спершу асоціюють його саме з ТБ, а не з музикою, яку він пише. Паралельно втілювались в життя інші проекти Мирослава: електронні музичні експерименти, робота над кінозвуком і відео, головні ролі у фільмах "Бес Пор No" та "Кастинг". У той же час, Сергій Підкаура встиг як пограти з групою, так і відійти від справ "The Вйо" у щось більш "своє". Наразі ж виступає гурт у такому складі:

Мирослав Кувалдін - спів, гітара,
Ілля Клімов - клавішні, секвенція,
Сергій Чегодаєв - бас.

Концерт у Полтаві почали з дитячого реггей-треку, записаного за участі старшого сина Кувалдіна - Корнія (він, вносячи свій вклад в творчість батька, намурликував якісь слова). "Дітей ми з дитинства привчаємо до поп-культури", - пояснював зі сцени Джон. Нові пісні з майжеготового альбому із робочою назвою "Є" (вихід якого планувався ще на 2009 рік) перемежовувались нестаріючими хітами: "Зорі", "Ганджа", "Мануна", "Космішна", під які, плавно коливаючись, весь зал виводив як один великий полтавський реггей-хор. "Навіть не знаючи текстів, можна підспівувати, тому що в основному ми співаємо або про те, що "уо-о-о", або про те, що "є-є-є", - каже Мирослав і виявляться правий:).

Заклики "танцювати і співати з нами, як ми і краще нас", діяли безвідмовно. Прозвучало на концерті і присвячення Цойману (дивакуватому дядькові, що стоїть на вході, іноді в жовтій шапочці з червоним баламбоном) - український переклад цоївської пісні "Бошетунмай", щоправда, із легким геополітичним намьоком, точніше цитуванням феєричного виступу Андрія Данилка на Євробаченні. Так приспів "О-о-о, бошетунмай" перетворився на "О-о-о, лашатунбай" ("Раша гудбай"? Питання й досі відкрите). Жирною, як шмат сала, крапкою в цьому прекрасному, як полтавське пиво, виступі стала пісня на слова, на превеликий жаль, покійного

Миколи Касьяна про Полтавщину (за сумісництвом - гімн фестивалю "Вйо, Кобеляки") під назвою "Каляки-маляки". Після концерту вдоволений народ, приспівуючи, розповзався то по залі, то по вулицям, несучи в собі заряд сонячного тепла, який щедро посіяв в Полтаві несправедливо підзабутий гурт "The Вйо".

По гарячих слідах після виступу навіть вийшло щось схоже на інтерв'ю:

Илья Климов, клавишник.

- Как ощущения и впечатления от концерта?
- Я, может быть, даже не ожидал, что людей столько придёт. Вообще я пою с закрытыми глазами, но когда я их открывал, то видел, что люди так же, как и я, поют с закрытыми глазами! Просто всех качало!
- А как, кстати, ты попал в группу "The Вйо"?
- Очень интересно. Мне позвонил один мой друг и говорит: группа ищет клавишника. Я открыл шкаф, нашел свою самую нарядную рубашку (в полоску), позвонил, говорю: ну вот я клавишник, Мирослав говорит: ну приезжай. Я приехал. Ну, что можешь? Я вот кассету привёз, послушай. Послушал. Ну ладно, а регги можешь играть? А как играть регги? Ну вот так: джака-чики-джака (напевает). И вот до сих пор так вот "джака-чики-джака" и играю регги. :)

Мирослав Кувалдін: "Проблема у тому, що сучасна молодь думає тільки про бабки і вважає, що це нормально"

"Хто у Київ, хто у Львів. Ми - у Кобеляки!"

- Гурт "The Вйо" після 8 років мовчання відновив свою творчу діяльність. Хто був ініціатором цього кроку?
- Так, десь у 2000 році ми грали останній концерт, але у 2008 ми почали робити фестиваль "Вйо, Кобеляки!" і там зустрілися із Підкаурою і вирішили, що саме тут потрібно відродити виступи команди "The Вйо". Ініціатором був, більш за все, я, тому що всім телефонував, пропонував (тому самому Під каурі): мовляв, давай. Він погодився. Зараз у нього є якісь більш важливіші справи, він займається сольною кар'єрою. І сьогодні "The Вйо" існує у тому вигляді, у якому ви бачили групу сьогодні.

- Щодо концепту фестивалю "Вйо, Кобеляки!". Який він?
- Концепт аматорського мистецтва мене більш ніж задовольняє. Але в цьому році ми зробимо маленький етнічний нахил, тому що під час розмови з однією горілчаною компанією відбувся приблизно такий діалог: "Фестиваль этнический? Тогда дадим денег". Я кажу: "Конечно, этнический!".

- Крім виходу альбому, який буде називатися "Є", що ще у планах групи?
Наразі ми займаємося переважно організацією нашого фестивалю. Це те, що цікавить найбільше. Але також дуже хочеться пограти на європейських фестах, тому що на нашій реггі-сцені дуже важко об'єктивно себе оцінювати, коли ти фактично єдиний, хто грає таку музику. Через це хотілося б побачити себе в європейському контексті, відчути сприйняття не україномовної публіки. Точно знаю, що в цьому році поїдемо у Польщу і Португалію.

- Чи існує в Україні андеграундний, неофіційний культурний прошарок?
- Є. Якщо ми про нього не чуємо, то це лише означає, що він глибоко у підпіллі. Як тільки ми починаємо говорити про нього, він перестає бути андеґраундом, а стає частиною поп-культури. Такий прошарок є, наприклад, ансамблі, які можна почути тільки в клубі, якщо спеціально захотіти ці ансамблі знайти. Хоча Інтернет все перетворив на маскультуру. Інтернет-простір - найдемократичніший.

- У Полтаві у тебе чимало друзів. Дехто з полтавців навіть пам'ятає виступи колективу UncleBanz. Розкажи трохи про твій полтавський період життя.
- Тоді це була альтернатива і концерти були тільки ті, які ми самі для себе влаштовували. Я так розумію, що за останні 10 років, коли нас тут не було, все рівно музиканти хоботилися, знімали якісь приміщення, гадюшники, де відіграти, звернутися і піти, щоб не заставили платити за те, що там грали. Але тоді була творчість всюди. І наркотик тоді не продавався. Люди його вирощували самі і роздавали одне одному.

- Чому група переїхала до Києва?
Тому що я поступив у інший інститут. Я був у Полтаві, тому що навчався у педагогічному. Потім мене вигнали і я поступив до інституту культури.

- За що вигнали?
- Бо я не ходив на пари (сміється), а займався рокенролом, мені це було цікавіше.

- А з якими українськими гуртами дружите, підтримуєте стосунки?

- З "Перкалабою" дружимо, ми з Аліком (Олег Гнатів, менеджер групи, - прим. авт.) куми. Взагалі, із багатьма товаришуємо. А якраз зараз я працюю із дуже цікавим художником Ігорем Подольчуком (http://www.youtube.com/ihorp1 - прим. авт.), який робить безкомпромісне, артхаусне кіно, яке точно не показується на великому екрані. У нього є компанія "Фонд Мазоха" і я роблю звук для його фільму.

- Ви товаришували із Сергієм Кузьмінським, лідером гурту "Брати Гадюкіни". Багато хто говорить про смерть Кузі як про закінчення певного етапу в українській музиці, епохи "Гадів", на яких виховалось не одне покоління з усього пост-совка.
- Мене "Гадюкіни" перевернули з ніг на голову з приводу української мови в рок-музиці. І взагалі, Кузя мені дуже сильно допоміг свого часу. Це велика втрата для української музики. В солідарність і в знак підтримки онкохворих я зістриг свої 16-річні дреди.

"Ганжа допоможе"

- Тема ґанджі у піснях групи більш ніж розкрита. Як на початку 90-х сприймались пісні про траву?
- Нам дуже пощастило в тому, що ми свого часу були набагато обізнаніші, аніж функціонери культури. Тому на фестивалі "Червона Рута-95" нам ніхто нічого не сказав за пропаганду. І я пам'ятаю отакі очі (показує) якоїсь там американської тьотки, яка приїхала на "Червону Руту" і, слухаючи пісні про ганджу, казала: "Оце у вас демократія! Як це взагалі дозволяється?". Організатори просто підспівували, навіть не маючи гадки, про що йдеться. Завдяки цьому ми зробили маленький переворот в мізках людей, які тоді сприймали цю музику. Мені здається, що музика взагалі має робити маленьку революцію в голові. Якщо це відбувається, то музика буде жити довго.

- А зараз?
- А зараз вже не пропагуємо - ми своє відспівали. У нас уже трошки інші тексти - про відпочинок…

- На твоєму блозі (який ти, щоправда, давно не ведеш) можна знайти чимало інформації про марш свободи за легалізацію маріхуани в Україні. Як ти вважаєш, яка існує перспектива такої зміни законодавства?
- Я думаю, що якби легалізували маріхуану, то сюди б потягнулася вся Росія, вся Європа. Вони б дуже прикололись, думаю. І дуже наситили б наш ринок своїми бабками.

- Тобто ти пропонуєш розглядати це як інвестиційний проект?
- Ну що таке вирощувати коноплю? Якби не було таких проблем із законодавством, то оці поля, які пустують, і на яких нічого не росте, можна було б засіяти коноплею і навіть на експорт її відправляти. Це б вирішило дуже багато економічних проблем. Я - за. Я не палю, але пропагую.

- Як ти вважаєш, які зараз у молоді проблеми?
- Проблема у тому, що сучасна молодь думає тільки про бабки і вважає, що це нормально, тобто їм цінності підмінили. Вони навіть не задумуються над тим, що можуть опинитися голими у лісі, де вовки, немає сокири, ніякого гламура і тужура. Коли ти опиняєшся з ситуацією сам на сам, без батьків, без доходів, без чекових книжок. А їм вдовбили в голову, що це нормально - все робити для того, аби тільки матеріально скластися в житті.

- Що може змінити такий стан речей? Якийсь дефолт у масштабі країни?
- Думаю, це той дефолт, який пророкують у Біблії: кругом валятиметься золото і гроші, але за них нічого неможливо буде купити. Поки що ми мавпуємо американські передачі, музику, але ж це дещо чужий для нас погляд. У них масова культура розвинута найбільше і ми стаємо жертвами цієї маскультури. Врятувати українську молодь може тільки розвиток власної культури і власної точки зору, яка, можливо, зацікавить американців чи європейців.

З історії гурту:

Гурт "The Вйо" був створений у 1991 році у м. Кобеляки (Полтавська обл.) Мирославом "Джоном" Кувалдіним і Сергієм Підкаурою.
У 1995 році група з піснею "Ганжа" стає лауреатом фестивалю "Червона Рута".
1996 рік - Мирослав Кувалдін переїздить до Києва, група тимчасово припиняє свою діяльність.
У 1997 році "The Вйо" співпрацюють із мистецькою агенцією "Територія А", на цей період припадає найбільша популярність гурту.
У 1998 році виходить перший альбом "Вироби з пластмаси".
У 2000 році гурт оголошує про припинення свого існування.
У 2005 році Джон записує сольний альбом "Зеркало Мира".
2008 рік - видання альбому "Ganja" (до нього увійшло 18 треків, записаних у період із 95 до 98 року, 10 з яких вважались загубленими, але дивом були знайдені і відреставровані), відновлення творчої діяльності і концертних виступів гурту. Робота над новим альбомом "Є".

  • Uncle Banz. , 1994.
Комментирование статей отключено.
©  2006 — 2018
Полтавский музыкальный портал

При использовании материалов
ссылка на сайт обязательна.
Сделано в
Веб-мастерской Фокс
Информация о сайте