Полтавский музыкальный портал

Писати про те, що подобається легко і водночас важко. Легко - бо не потрібно видавлювати iз себе коментарі, пишеться просто і невибагливо, а важко — бо губиш певну частку об'єктивності... Перший (і маємо надію, далеко не останній) Полтавський фестиваль альтернативної акустичної музики (ПФААМ), організований Арт-клубом, що проходив у Домі спілки письменників Полтавщини (Соборний Майдан, 15) — саме з таких подій.

Більшість iз тих, хто того суботнього дня грав своїх пісень на сцені є в певному розумінні «неформатом» — бо ні бардами, ні рокерами в класичному розумінні цих понять, їх назвати не можна. Це влучно підкреслив Паша Москалюк, починаючи концерт, який і став втіленням саме такого, "неформатного", формату... Публіка, відсотків вiсiмдесят якої знають одне одного, потихеньку просувалась по невеличкому залу на сотню місць і за символічну плату в п'ять гривень мала отримати величезну порцію чудової музики.

Першою на сцену вийшла Наташа Тихонова… Вже декілька хвилин я сиджу над клавіатурою не в змозі набрати бодай літеру! Не знаю з чого почати, та й чи варто, взагалі, починати, якщо ви ніколи не чули цієї музики… Коли зливається в одне голос і гітара, коли відчуваючи кожне слово сидиш і зачаровано дивишся на Наташу... Чи варто розповідати про те, як на очі навертаються сльози, а в залі ні звуку i лише ллється і наповнює до краю чарівна пісня...

Відносно молода, але безперечно дуже симпатична група під запашною назвою «Мед» — це два хлопці, один iз яких співає, граючи на акустичнiй гітарі, в той час як інший вплітає в пісні витончене гітарне соло, доповнюючи непогані тексти нотками блюзу.

Антон Батура своїми пiснями нiби перенiс нас у часи, коли на хвилі популярності перебував російський акустичний рок… Дуже доречно звучала того дня в мiру лірична i трохи сумна пісня про осінь...

Ігор Вишняков виступав у незвичній, дещо електрифікованій формі — у компанії соло-гітариста Павла. Такий собі новостворений «Вишняков-Бенд»… Ті, хто чув пісні Ігора раніше, підтвердять, що це дуже пристойний матеріал для виконання саме групою, хоча й в акустиці звучить непогано. Цього разу доволi жорстка пісня про президента Америки знайшла відповідне звучання у соло-партіях Павла.

Наступним виступав Андрій Гречаник, лідер гурту «ДорогиМеняютЦвет», пісні якого всі переважно звикли чути в готовому аранжуваннi. I тому слухати їх у первинному, акустично-гітарному, варіанті було дещо незвично — якось сама собою напрошувалась в «Партизанской любви» партія Богдана Петрушка (вiн, до речі, також був присутній у залі) на губній гармошці... А потім, зі словами «тепер ти, Крапля, маєш щось заграти», на сцену була запрошена колишня скрипачка «ДМЦ» — Аня «Крапля»Ткаченко, яка підіграла Андрію в останніх двох піснях.

Найбільший прояв вокальних даних публіки зміг викликати Максим Бурлай — його пісні про топ-модель Настю Квачеву, а також про найпам'ятнiший день життя — випускний бал, просто порвали зал на шматки. Ну, хто може залишитись байдужим до тих фактiв, що Настя «рісованіє» здала на чотири, а в сумці так «заманчiво стакани звєнят»? Отож. Але ви не думайте, що цим і обмежується репертуар Максима (вокалiста колишнього «Корпусу В») - у нього достатньо і в міру філософських, ліричних пісень. Просто наступного разу прийдiть і почуйте!

Лівий тапок (тільки не питайте чому саме лівий, вибір тапків невиликий - або правий або лівий) арт-організації «ТАПКИ» Олексій Бардін розповів, як воно все у нас якось «...ну... через ето...», а я всі вихідні наспівувала гіпнотично-спрацьовуюче: «Амиго! Не морщи лоб! Жалей лицо! Сотри умня-а-ак!».

«Контрабас» — група «приятная во всех отношениях», без перебільшень, є гордістю сучасної полтавської напівакустичної сцени. Це яскравий мелодійний чаруючий рок-н-рол у виконанні чотирьох хлопців, кожен iз яких дивним чином співпадає характером iз інструментом, на якому грає (так мені, принаймні, видається зi своєї позиції). І щиро хочеться, щоб «Контрабас» знайшов свого слухача не лише в Полтаві — а я впевнена, що так і станеться.

І закінчувала концерт група «Онейроiд», яку, взагалi, важко віднести до будь-якого стилю чи формату... Перед тим, як заграти першу пісню, лiдер i вокаліст гурту Андрій «Бурлік» Боркунов попередив: «Если я не буду попадать в какие-то аккорды, то вы, пожалуйста, не очень обращайте внимание - я не гитарист». І дійсно, Бурлік з гітарою швидше нагадував піаніста — бо поклавши гітару на коліна, грав на нiй як на роялі, при чому інколи ще й пляшкою з-під пива! Загалом, сам процес видобування звуків виглядав досить видовищно. Пізніше Андрiй попросив «ту штуку, которая "чш-чш"» — і Ярослав з «Контрабасу» плавними стрибками доплигав разом з шейкером (тою самою штукою, котра «чш-чш») до сцени, а «чшикала» шейкером вокалістка тепер вже київського гурту «Jam Cherry» Оксана… I ще хочу пiдкреслити, що того дня у виконаннi «Онейроiда» не прозвучало жодної пісні про бетон!

Концерт залишив по собі мегапозитивні враження, передати які мегаважко. Просто якщо вам серед купи незнайомої і далекої заокеанської музики, яку тоннами сиплять до ваших вух всеможливі засоби її ротації, захочеться чогось живого, свого, рідного, та ще й полтавського — шукайте афіші в музичних магазинах і не бійтеся розчаруватись почутим — цього, запевняю, не станеться!